Люди як дзеркала

Янина Данильченко

mirrorПозавчора я була в ательє, де ушивала свою нову вишневу сукню. Там працюють такі сумлінні дівчата, уважні й привітні, то ж я є їхньою постійною клієнткою. Але є те, що мені в цьому ательє не подобається. Дзеркало!

Дзеркало розташоване в глухому закутку, де йде примірка. Вікна там нема, а є лампа денного світла, яка підсвічує шкіру у дзеркалі пронизливим блакитно-білим сяйвом. Коли я дивлюсь у нього, мені одразу здається, що я виснажена і маю доволі хворобливий вигляд. Коротше, радість від примірки нових речей це дзеркало трішечки псує.

Потім я приходжу додому і дивлюсь у домашні дзеркала – вони до мене приязні, хоча і не лестять, вони гарно освітлені, і в них я така, яка є насправді. Дивлячись у них, я впевнююсь, що зі мною все ок.

Я часто думаю, що з дзеркалами часто буває так само, як із людьми. Всі ми віддзеркалюємось одне в одному, зчитуємо свій відбиток, що в той момент стає частиною історії про нас. Іноді поруч з якоюсь людиною починаєш відчувати себе негарним, нерозумним, нікчемним — це знак, що від такого «дзеркала» слід триматись подалі. І навпаки – є люди-дзеркала, через яких пізнаєш у собі істинне, без викривлень. І незалежно від правди, твоє відображення в них тепле, приязне і подобається тобі.

Звісно, всім нам потрібні люди-дзеркала, які бачать краще в нас, бо через них ми теж починаємо бачити в собі оце краще. Але, мабуть, не менш важливо зрозуміти, якими дзеркалами є ми самі для інших. І що через себе транслюємо у світ.

18 просмотров

Оставить коментарий

You must be logged in to post a comment.