Архив Рубрики: Личностный рост

Механізми змін

Янина Данильченко

222

Вчора їхала з роботи і на зупинці почула уривок фрази: “І тепер вона до кожного свята чекає від нього освідчення та обручку».

Хороша ілюстрація про те, як людина діє (або не діє) у звичний спосіб, отримуючи щоразу той самий нульовий результат. Реагуючи кожен раз однаково, людина даремно очікує для себе бажаних змін. Хоча у даної проблеми (в цьому випадку – одруження) є безліч шляхів вирішення: від відвертої розмови і з’ясування намірів обох закоханих до пошуку іншого підходящого для створення сім’ї партнера.

читать далее »

«Мислити позитивно»: вирішення проблем чи втеча від реальності?

Янина Данильченко

tumblrЧули таку народну мудрість: «скільки разів не скажи «мед» — в роті солодко не стане»? Мені вона подобається набагато більше, ніж «зроби з лимону лимонад». Адже, зіштовхнувшись із негараздами, часто помічаємо, як нічим не підкріплена впевненість, що «все буде добре» на практиці зовсім не означає, що все насправді буде добре. Тоді як задоволення від вирішення неприємних проблем – це взагалі дуже рідкісні почуття. Я, наприклад, не знаю жодної людини, яка має купу проблем і постійно кайфує від того, що їх вирішує. Полегшення відчуває – так. Але це точно не задоволення.

читать далее »

Люди як дзеркала

Янина Данильченко

mirrorПозавчора я була в ательє, де ушивала свою нову вишневу сукню. Там працюють такі сумлінні дівчата, уважні й привітні, то ж я є їхньою постійною клієнткою. Але є те, що мені в цьому ательє не подобається. Дзеркало!

Дзеркало розташоване в глухому закутку, де йде примірка. Вікна там нема, а є лампа денного світла, яка підсвічує шкіру у дзеркалі пронизливим блакитно-білим сяйвом. Коли я дивлюсь у нього, мені одразу здається, що я виснажена і маю доволі хворобливий вигляд. Коротше, радість від примірки нових речей це дзеркало трішечки псує.

Потім я приходжу додому і дивлюсь у домашні дзеркала – вони до мене приязні, хоча і не лестять, вони гарно освітлені, і в них я така, яка є насправді. Дивлячись у них, я впевнююсь, що зі мною все ок.

Я часто думаю, що з дзеркалами часто буває так само, як із людьми. Всі ми віддзеркалюємось одне в одному, зчитуємо свій відбиток, що в той момент стає частиною історії про нас. Іноді поруч з якоюсь людиною починаєш відчувати себе негарним, нерозумним, нікчемним — це знак, що від такого «дзеркала» слід триматись подалі. І навпаки – є люди-дзеркала, через яких пізнаєш у собі істинне, без викривлень. І незалежно від правди, твоє відображення в них тепле, приязне і подобається тобі.

Звісно, всім нам потрібні люди-дзеркала, які бачать краще в нас, бо через них ми теж починаємо бачити в собі оце краще. Але, мабуть, не менш важливо зрозуміти, якими дзеркалами є ми самі для інших. І що через себе транслюємо у світ.

Відчувати себе живим

Янина Данильченко

nowУ мене в житті був період, років зо три, напевно, коли я перестала помічати світ навколо. Я тоді дуже багато працювала й вчилася — до знемоги. Я хотіла грошей. Мені потрібно було заробляти і платити за навчання. Я доволі довго жила в крайній бідності й панічно боялася повернутися туди знову.

У той час все інше, окрім нагальних справ, перестало для мене існувати. Спала я тоді по 5-6 годин на добу й постійно почувалась сонною та втомленою. В суботу я приїжджала до бабусі, замикалась у кімнаті й спала там по 20 годин поспіль. Я не помічала набряклих бруньок на деревах навесні. Не зауважувала, якого кольору сьогодні небо. Я за три роки не вдихнула гіркий аромат квітучих тюльпанів і не підняла з-під ніг золотий опалий лист.

Изучать себя: зачем это нужно

Янина Данильченко

Etam Crue

В детстве я обожала «Денискины рассказы» Виктора Драгунского. Среди них есть «Что любит Мишка», где герой описывает свои гастрономические пристрастия.

Собственно, весь рассказ – это огромный список всяких блюд. Я, малоежка, тогда удивлялась – как много разного съедобного способен любить маленький человек.

Сейчас меня гораздо больше изумляет, насколько люди бывают невнимательны к себе, если путаются в элементарном – даже в том, что они любят из еды.

Случается, что человек, евший суп каждый день много лет, на приеме у психолога внезапно удивленно говорит: «а вообще-то я его не люблю». Он рос в семье, где суп был обязателен – ему приписывалось благотворное влияние на здоровье. И вот ребенок давно уже вырос, стал взрослым, но суп в его меню, как и прежде, неизменен. Осталась привычка, которая слишком долго не подлежала осмыслению.

Безобидное исследование своих пищевых предпочтений – это благодатная почва для начала самоанализа. Чтобы узнавать себя – можно начинать с малого.

читать далее »