Як розпізнати підходящого шлюбного партнера

Янина Данильченко

All you need is loveЗвісно, все написане у цій статті не буде ані новим, ані оригінальним. Написала я її тому, що багатьом людям, яких я зустрічаю у приватній психологічній практиці, доводиться стикатись із питанням: «а яким я бачу свого майбутнього шлюбного партнера?» На відміну від розповсюдженого стереотипу, що цим питанням насамперед переймаються жінки, я впевнено скажу, що чоловіків воно цікавить ані трохи не менше.

На своїх лекціях з тематики кохання й шлюбу я розповідаю про те, що значною мірою ми обираємо чоловіка чи дружину, знаходячись під впливом неусвідомлюваних біологічних та психічних імпульсів. П’янкий стан закоханості, обумовлений дією ендорфіново-дофаміново-окситоцинового коктейлю у нашій нервовій системі, через декілька років подружнього життя розсіюється, як дим, і ми нарешті починаємо бачити партнера реальною людиною, без прикрас.

Буває, що після такого ретельного споглядання ми починаємо пригадувати приказки «любовь зла – полюбишь и козла» або «хорошее дело браком не назовешь». Отже, щоб цього не сталось, трохи розуму і розважливості у справах кохання і шлюбу нікому не завадить.

Які ознаки має людина, що підходить для шлюбу саме вам?

читать далее »

9 просмотров

Люди як дзеркала

Янина Данильченко

mirrorПозавчора я була в ательє, де ушивала свою нову вишневу сукню. Там працюють такі сумлінні дівчата, уважні й привітні, то ж я є їхньою постійною клієнткою. Але є те, що мені в цьому ательє не подобається. Дзеркало!

Дзеркало розташоване в глухому закутку, де йде примірка. Вікна там нема, а є лампа денного світла, яка підсвічує шкіру у дзеркалі пронизливим блакитно-білим сяйвом. Коли я дивлюсь у нього, мені одразу здається, що я виснажена і маю доволі хворобливий вигляд. Коротше, радість від примірки нових речей це дзеркало трішечки псує.

Потім я приходжу додому і дивлюсь у домашні дзеркала – вони до мене приязні, хоча і не лестять, вони гарно освітлені, і в них я така, яка є насправді. Дивлячись у них, я впевнююсь, що зі мною все ок.

Я часто думаю, що з дзеркалами часто буває так само, як із людьми. Всі ми віддзеркалюємось одне в одному, зчитуємо свій відбиток, що в той момент стає частиною історії про нас. Іноді поруч з якоюсь людиною починаєш відчувати себе негарним, нерозумним, нікчемним — це знак, що від такого «дзеркала» слід триматись подалі. І навпаки – є люди-дзеркала, через яких пізнаєш у собі істинне, без викривлень. І незалежно від правди, твоє відображення в них тепле, приязне і подобається тобі.

Звісно, всім нам потрібні люди-дзеркала, які бачать краще в нас, бо через них ми теж починаємо бачити в собі оце краще. Але, мабуть, не менш важливо зрозуміти, якими дзеркалами є ми самі для інших. І що через себе транслюємо у світ.

17 просмотров

Відчувати себе живим

Янина Данильченко

nowУ мене в житті був період, років зо три, напевно, коли я перестала помічати світ навколо. Я тоді дуже багато працювала й вчилася — до знемоги. Я хотіла грошей. Мені потрібно було заробляти і платити за навчання. Я доволі довго жила в крайній бідності й панічно боялася повернутися туди знову.

У той час все інше, окрім нагальних справ, перестало для мене існувати. Спала я тоді по 5-6 годин на добу й постійно почувалась сонною та втомленою. В суботу я приїжджала до бабусі, замикалась у кімнаті й спала там по 20 годин поспіль. Я не помічала набряклих бруньок на деревах навесні. Не зауважувала, якого кольору сьогодні небо. Я за три роки не вдихнула гіркий аромат квітучих тюльпанів і не підняла з-під ніг золотий опалий лист.

19 просмотров

Изучать себя: зачем это нужно

Янина Данильченко

Etam Crue

В детстве я обожала «Денискины рассказы» Виктора Драгунского. Среди них есть «Что любит Мишка», где герой описывает свои гастрономические пристрастия.

Собственно, весь рассказ – это огромный список всяких блюд. Я, малоежка, тогда удивлялась – как много разного съедобного способен любить маленький человек.

Сейчас меня гораздо больше изумляет, насколько люди бывают невнимательны к себе, если путаются в элементарном – даже в том, что они любят из еды.

Случается, что человек, евший суп каждый день много лет, на приеме у психолога внезапно удивленно говорит: «а вообще-то я его не люблю». Он рос в семье, где суп был обязателен – ему приписывалось благотворное влияние на здоровье. И вот ребенок давно уже вырос, стал взрослым, но суп в его меню, как и прежде, неизменен. Осталась привычка, которая слишком долго не подлежала осмыслению.

Безобидное исследование своих пищевых предпочтений – это благодатная почва для начала самоанализа. Чтобы узнавать себя – можно начинать с малого.

читать далее »

39 просмотров

О внешней и внутренней опоре

Янина Данильченко

baletЯ уверена, что каждый из нас знает тех людей, кто в своей жизни настолько долго и целиком полагались на близких, что это замедлило их личностный рост, психологическое взросление. Например, тридцати- и сорокапятилетние «дети», живущие за счет родителей.

Знаете, что их объединяет, этих людей? Страх. Страх, что опора (кто бы это ни был — родители, жена, муж, или даже надёжный работодатель) может рухнуть, и они с нею тоже рухнут в тартарары. И от страха они еще крепче вцепляются в эту опору мертвой хваткой. Ведь если твоя опора внешняя – значит, ты постоянно ощущаешь свою зависимость и неспособность справиться со сложными жизненными вызовами.

Всякий по-настоящему взрослый человек умеет опираться на себя. Что это значит?

читать далее »

31 просмотров